Архів теґу: хасиди

Паломництва хасидів – історія про вічне повернення

Белз – одне з красивих і забутих містечок на межі Галичини і Волині, з типовими для регіону проблемами – публічний транспорт з найближчого Червонограда ходить рідко, дороги розбиті, безробіття і пам’ятки архітектури які поступово руйнуються. Тут я мала б написати про колишнє процвітання Белза, але в найближчому минулому, до війни він був таким самим тихим і бідним містом. Йоель Мастбойм, варшавський їдишистський письменник описував у 1929 році Белз також як спокійне містечко, де „мало помирають і ще менше народжуються” і яке змінюється лише завдяки хасидам, які приїжджають до Белза в часи осінніх свят Рош-а-Шана і Йом Кіпур. Саме Белз для Мастбойма був найяскравішим прикладом хасидського центру в Галичині, бо тут можна було побачити всіх можливих хасидів: „Євреї з Франкфурта в хороших німецьких штраймлях, з тонкими довгими пальцями, наче виточеними з кістки, розтлумачують цифри податків шляхетно, з пальцями до серця, яка дами. Євреї з Угорщини товпляться і багато жестикулюють, обговорюючи питання. Євреї з Волині розмовляють про податки, щось собі квилячи, як від болю в животі, а євреї з Королівства Польського чухають потилицю і багато скаржаться Богові”. Зараз саме хасидське паломництво залишається тим, що об’єднує давній Белз із сучасним.

hasidim

Світ белзьких хасидів зруйнували як мінімум двічі. Під час І Світової війни російські війська спалили двір цадика, але в 1922 році його заново відбудували. І в часи Голокосту, коли белзькому цадику і чудотворцеві лише чудо допомогло врятуватися. Громади його послідовників сформувалися з тих, хто встиг врятуватися перед війною – і тепер їхні центри не Франфуркт чи Волинь, а Єрусалим, Лондон, Нью-Йорк. Вони збудували великі красиві синагоги в своїх містах, але Белз – забутий і малознаний в Україні залишився для них духовним центром, де поховані святі цадики і до якого варто вертатися. І в цьому сенсу Белзу вдалося уникнути третього зруйнування – забуття.

З 1990-х років хасиди почали приїжджати до України – Белза, Садагори, Меджибожа і, звісно, відомішої Умані. Вони ремонтують синагоги, будують паломницькі центри і в той чи інший спосіб взаємодіють з місцевими громадами. За їхнім поверненням дуже цікаво спостерігати, з декількох причин. По-перше, хасиди значно пожвавлюють життя містечок, які часто поставили хрест на спробах підняти бізнес чи туризм. У Белзі хасидські паломники побудували паломницький центр і відреставрували історичну микву – ритуальну лазню, але окрім того побудували дитячий майданчик для місцевих мешканців і створили та продовжують створювати постійні чи тимчасові робочі місця – для нагляду за спорудами чи їх ремонту. При цьому, їх поєднує з Белзом лише приналежність до цадика – родина Ферстерів, яка займається відновленням микви походить з Німеччини.

Приїзд теперішнього белзького цадика в 2013 році в місті чудово пам’ятають, трохи з легендарно-казковим відтінком – для нього була виділена окрема смуга на кордоні, по Белзу він їздив у кареті з білими кіньми і щоб захистити його від натовпу прихильників, які шукали благословення, довелося найняти охорону. Місцеві мешканці підвозили хасидів на возах з кіньми і винаймали їм велосипеди. З того часу біля колишньої синагоги, микви і на кладовищі з’явилися таблиці з написами різними мовами, серед них івритом та їдишем – присутність хасидів у місті відчувається дуже сильно.

Белз – не єдиний приклад українського міста, яке поступово змінюють візити хасидів. Вже давніше функціонують будинки паломників у подільському Меджибожі, рік тому завершилося відновлення синагоги в Садагорі, поблизу Чернівців, тиждень тому з’явилася інформація про схожий проект у Тисмениці. В маленьких містечках важливий досвід співпраці з мешканцями та адміністрацією. Белзькі хасиди навіть пішли на курси української мови в Єрусалимі і терпляче розмовляють з кожною владою, розуміючи, що адміністрація міняється, а їм у Белзі працювати ще довго. Цей підхід розходиться з нашими стереотипами про хасидську Умань, яка виринає у новинах зазвичай у зв’язку зі скандалами. В Галичині чи на Буковині було менше гучних історій чи скандалів, на кшталт тих, які відбуваються в Умані – сюди приїжджає значно менше хасидів – порівняно з 20 000 – 30 000 паломниками в Умані, в Белзі було максимум 3 000.

Якщо порівнювати ініціативи хасидів з діяльністю світських євреїв з Америки чи Ізраїлю, які заново відкривають для себе Галичину – то можна помітити одну рису – брак фаталістичності, пов’язаної з Голокостом. Ровесники покоління, яке загинуло в Голокості чи їхні нащадки з Ізраїлю та Америки часто з осторогою ставляться до поїздок в Україну і Польщу, з якими у них зв’язано багато болю. Хасиди свідомі трагедії, яка стерла єврейське життя на цих землях, але не сприймають цих місць через призму Голокосту. Цадики та їхня святість понадчасові і галицькі чи подільські містечка вимагають не лише коммеморації, але й наступної праці.

Belz

Паломництва хасидів дають шанси місцевим мешканцям побачити живу єврейську культуру і працювати разом, в якомусь сенсі відтворюючи довоєнний світ. Ця співпраця, хай не завжди безпроблемна справляє враження, оскільки дає цю багатокультурність, яку, інакше, Белзу, Садагорі чи Меджибожу було б складно досвідчити – у маленьких містечок в Україні мало шансів на саморозвиток чи міжкультурний обмін.

Остання історія про вічне повернення– це історія чеського поета, Їжі Лангера, яка ввійшла в канон хасидських містичних оповідок. Вихідець з акультурованої родини, 19 річний Їжі поїхав у Белз, щоб пожити з хасидами і знайти істинний юдаїзм через містичний досвід . Через деякий час він вернувся у Прагу, але одної ночі йому у сні з’явився тогочасний белзький цадик, Ісахар з Белза – і Їжі Лангер, вражений цим видінням повернувся назад у Белз, де й залишався до І Світової Війни. Хай якими б незначними здавалися ці містечка сучасним українцям, є тисячі людей готових далі до них повертатися.

twittergoogle_plusFacebook